Don't Miss
Home / Без категорії / У Львові вшанували пам’ять членів ОУН Василя Біласа та Дмитра Данилишина.

У Львові вшанували пам’ять членів ОУН Василя Біласа та Дмитра Данилишина.

Сьогодні, 23 грудня, Львівщина вшановує пам’ять членів Організації Українських Націоналістів Василя Біласа та Дмитра Данилишина.

Розпочалися заходи о 06:25 годині, у час страти, біля колишньої тюрми «Бригідки», що на вулиці Городоцька, 20.

Саме в такій ранній годині 23 грудня 1932 року Білас та Данилишин були страчені за вироком суду польської окупаційної влади.

Опісля, пам’ять видатних українців вшанували на Янівському кладовищі. Присутні поклали квіти та запалили лампадки до могил Василя Біласа та Дмитра Данилишина на Меморіалі Січових Стрільців (поле № 38),

Довідка: 

Дмитро Данилишин народився 2 квітня 1907 року у місті Трускавець. Закінчив три класи народної школи, та пішов працювати шевцем. Василю Біласу доводиться дядьком.

Василь Білас народився 17 вересня 1911 року, також у Трускавці. Після закінчення семирічної школи працював продавцем. Обоє належали до пластового куреня ім. Івана Богуна у Дрогобичі. Кілька разів Василя Біласа судили за участь у Пласті. У складі п’ятірки ОУН брали участь також у нападах на пошти в містах Трускавець і Борислав та вбивстві депутата польського сейму Тадеуша Голувка.

План нападу

Згідно з донесенням членів ОУН, котрі діяли в Городку, було визначено час нападу на пошту та розроблено план дій. Група нападу складалася з дванадцяти чоловік. Двоє з них були з Дрогобиччини, з так званої трускавецької п’ятірки. Це — Василь Білас та Дмитро Данилишин, які виявилися добрими виконавцями під час нападу на пошту в Трускавці та банк у Бориславі, а також під час вбивства польського державного діяча Тадеуша Голувка, що сталося 29 серпня 1931 в Трускавці. Старшим у групі було призначено Мирослава Юрія Березинського — брата дружини Романа Шухевича. Згідно з планом, гроші повинні були взяти Василь Білас та Дмитро Данилишин, а решта учасників — забезпечити успішне виконання акції та відступ.

Здійснення нападу

Зліва направо: Василь БіласДмитро ДанилишинМаріян Жураківський під час судового процесу 17-22.12.1932 р. у Львові

30 листопада було похмуро і сиро, запалений шувар не розгорівся — отже, план нападу уже на цьому етапі зривався. Несподівано виявилось, що пошта має добре озброєну охорону, і коли бойовики, ввійшовши в середину, наказали піднести в гору руки і не рухатись, на них посипались постріли. В результаті перестрілки було смертельно поранено Юрія Березинського та Володимира Старика.

Як стало відомо під час слідства, група розділилась надвоє. Василь Білас та Дмитро Данилишин пішли в сторону Трускавця разом зі Степаном Куспісем — через Глинну Наварію, щоб там на залізничній станції сісти у поїзд, доїхати до Стрия, а звідти потрапити у Дрогобич та в Трускавець. Перед Наварією Куспісь, розпрощавшись з товаришами, повернув додому, а Білас та Данилишин пішли далі. На цей час про події в Городку вже знали всі постерунки поліції.

Десь близько 23.15 у Глинній Наварії для перевірки документів вийшов комендант станції Котяг з поліцейським. Побачивши двох підозрілих людей, вони підійшли і попросили документи. Данилишин розрядив пістолет: Котяг був убитий на місці, а поліцейський помер у лікарні.

Далі втікачі пішли через село Черкаси, а потім по залізничному насипові, де їх зустрів польський залізничний, і зауважив, що йти так не можна. Білас та Данилишин пішли полем до села Розвадів, гадаючи перейти тамтешній міст через Дністер і стежками Білецького лісу вийти на шлях до Стрия, а звідти піти на Дрогобич, а там — і на Трускавець.

Тим часом польський залізничник доніс поліцейським, що бачив двох підозрілих людей. У Розвадові Біласа і Данилишина зустріла юрба українських селян, які вбачали в них справжніх злодіїв. Хлопці змушені були, відстрілюючись втікати до села Верин. Вбрід перейшли Дністер, але там їх чекали уже переслідувачі. Білас вистріляв усі патрони, і попросив Данилишина застрілити його і себе. Натовп, побачивши, що грабіжники без набоїв, почав їх бити.

Могили Василя Біласа і Дмитра Данилишина на Янівському кладовищі 12грудня 2007 року. На могилах лежать курінні хустки пластового куреня ім. Івана Богуна

У той час надійшов священик Кіндій і намагався заспокоїти натовп, хоч це йому давалося нелегко. За його словами, коли незнайомі йому люди прийшли до тями, вони зблизились і взялись за руки. Потім вищий промовив: «Ми є члени української організації. Ми боремось за Україну. Як ви будете так воювати, то України ніколи не будете мати!». Потім вони поцілувались на прощання. Люди похилили голови і не знали що робити, а тим часом надійшла поліція.

Суд

Пам’ятник загиблим і страченим учасникам нападу на пошту в Городку : Юрію БерезинськомуВолодимиру СтарикуВасилю Біласу і Дмитру Данилишину

Адвокатський захист Василя Біласа та Дмитра Данилишина оплатив Каленик Лисюк[2]. Адвокатом Данилишина був Степан Шухевич[3]. Коли отець свідчив на суді, після того, як він процитував одного з вояків, він помовчав, опановуючи себе, тоді коли Данилишин вибухнув плачем. Білас, який був племінником Данилишина (рідного брата матері Василя Біласа), обняв його і поцілував. В останньому слові Данилишин сказав: «Я знаю, що мене жде. Я був і є на все підготований. Тільки шкодую, що не зможу далі працювати для нашої неньки України!»

Василь Білас у наданому йому слові заявив:

Я свідомий своєї вини і кари. Я український націоналіст і революціонер. Але в своєму житті я поповнив один злочин, а саме: під час слідства, бажаючи проволікти свою справу, я кинув підозріння на свого товариша Коссака. Я є свідомий того злочину й тому ще раз на цьому місці стверджую, що товариш Коссак є рішуче невинен і ще раз невинен.

Д. Данилишина, В. Біласа, М. Жураківського було засуджено до смертної кари. Потім Жураківського було помилувано — засудили до 15 років ув’язнення.

About dobrovoltsi

Bitcoin transaction accelerator