Home / Без категорії / Юрій Брель: “Якщо Дмитро Ярош дасть команду йти на Москву, я не питатиму, чому “

Юрій Брель: “Якщо Дмитро Ярош дасть команду йти на Москву, я не питатиму, чому “

 Доброволець 8 окремого батальйону УДА «Аратта» Юрій Брель увійшов до складу ініціативної групи Української Добровольчої Армії з питань формування відділу тероборони у Львівській області. За плечима «Сєдого» – чималий бойовий досвід, він два роки тому  одним з перших записався добровольцем і поїхав на війну. Нині ж йому належить працювати в команді, яка  поставить тероборону регіону на належний рівень та згуртує навколо цієї справи справжній патріотів та професіоналів. Детальніше – у розмові з Юрієм Брелем.

1

 

  • Юрію, ти одним з перших записався добровольцем у ДУК. Чому став добровольцем, а не пішов, скажімо, в ЗСУ?
  • Я познайомився із Андрієм Гергертом – комбатом «Червнем», який, до речі, тоді ще не був комбатом і Артемом Луцаком – «Доком»  – це люди, яким я повірив. Вони мали намір робити сучасну армію, не таку, яка дісталася нам в спадок від радянського союзу. Коли я поїхав на вишкіл, то переконався, що нас, добровольців, навчають військові, за плечима яких великий досвід. Вони розказували нам про специфіку цієї війни, вчили, що робити в тій чи іншій ситуації. Мені дуже сподобався такий підхід до підготовки. Я з дитинства хотів бути військовим, але мене не взяли в армію за станом здоров’я. Після вишколу переконався, що в цій країні ми можемо щось змінити. Я постійно дивився новини, моніторив соцмережі. Постійно були новини про втрати ЗСУ. У добровольчих батальйонах ситуація інша – операції, як правило, успішні і з мінімальними втратами. По сьогодні так і є.
  • Розкажи про військове життя. В яких гарячих точках Донбасу вдалося побувати і про свій найзапекліший бій.

Я сам з Червонограда. Коли почалась війна, спитав хлопців: «Хто поїде зі мною добровольцем»? Зібрав людей і сам з ними поїхав. Кожна людина народжується для того, щоби принести якусь користь. От моя користь на той момент була у військовій справі.

4

Пригадую, ми заїхали в Піски, якраз коли взяли «Небо» (диспеччерська вишка Донецького аеропорту,  що для добровольців слугувала точкою корегування вогню – ред.). То кожен з нас на цьому«Небі» мав свою роботу. Був боєць, позивний «Демон». Ми з ним разом, власне, вилазили на «Небо». Я ж в такій ситуації був вперше, то питаю його: «Це по нас стріляють»? Тоді аж іскри по асфальті сипались. Це таки по нас стріляли. Ми лежали, не рухались. На нас уламки асфальту, земля. Ми чудом обоє залишились живі. Це був мій перший досвід.

В Широкіно, їхали на машині, то потрапили під мінометний обстріл… Були  в Піщевіку, в Гранітне їздили, в Чермалик, під Волноваху. Ми виконували різні завдання. І розвідка, і аеророзвідка, штурмові групи, коригувальники вогню. Щоб сказати, що 8-й батальйон займається одним питанням, такого немає.

  • Чи співпрацюють зараз добровольці із регулярною армією? Чи координуєте свої дії?

Можу сказати про 8-й окремий батальйон УДА. До нас приїжджають хлопці з ЗСУ, із СБУ. Обмінюємось досвідом, разом тренуємось. Я бачу їхнє враження і розумію, що по сьогодні немає бажання професійно вчити українську армію. І перша помилка, що в Україні – немає гетьмана. Людини, яка би сказала, що має бути так і так. Є можливість учитись, є професіонали, які готові вчити. Але немає наказу зверху. Так, є окремі підрозділи, групи по 10 людей, які пішли на контрактну службу в армію. Видно, що вони воювали, що мають досвід. Щодо погодження дій, то всі завдання, які нами виконуються, є спільними із ЗСУ і з СБУ. Щоб самі ми як «робінгуди» чи розбишаки піти постріляти і втекти… У нас такого немає. Є постійна взаємодія.

5

  • На твою думку, що змінилося на війні за два роки після військового вторгнення?

Сепаратистів стало набагато менше – я про тих, хто жив в Україні, ми їх годували, але вони почали ставити свої вимоги та кричати, що Україна – це Росія. Їх стало набагато менше. Російських військових стало також менше. Спершу вони їхали зупинити «майданутих». У них було усвідомлення, що йдеться про чоловік 20-30. А з’ясувалося, що вони потрапили на реальну війну. Загалом 90% воюючих – це російські військові. Решта – місцеві.

  • Чи правда що добровольців зараз практично немає на передовій і їх усіх витіснили?

Є хлопці-військові, які нам дійсно допомагають. Кажуть, в який час, по якій дорозі їхати, щоб не натрапити на КПП. А є такі, що не були на війні. Їх поставили на блокпости. Вони отримують зарплату, можна назвати їх «псами режиму» і їм все одно, кого зупиняти.

  • Після того як Ярош вийшов з Правого сектора ти, як і багато інших бійців-добровольців пішов із ним. Розкажи про свої мотиви виходу.

Якщо Дмитро Ярош дасть команду йти на Москву, я не питатиму, чому. Щодо його виходу з Правого сектора… Я думаю, що були люди, які заважали йому робити задумане. Допоки Ярош був на війні, інші особи на місцях займались ПС. Ярош дав їм посади і повноваження. Нажаль, вони з роботою не впорались. Зробити ПС таким, який був раніше, яким задумувався – нереально, адже сумна слава про цю організацію вже пішла. Тому зараз Ярош робить Українську Добровольчу Армію, куди, я гадаю, підтягнуться кращі люди, які були в ПС, в ЗСУ, в СБУ, які справді воювали і є справді патріотами. До речі, ті, хто залишились в ПС для мене надалі є побратимами і поливати їх брудом я в житті не буду.

 3

  • Ти увійшов до складу інціативної групи УДА з питань тероборони Львівщини. З чого плануєте почати роботу, адже УДА – нове формування?  Наша мета – зробити Львівщину показовою столицею УДА. Будемо працювати з силовими структурами, лісгоспами, рибгоспами і т.д. Будемо підставляти своє плече. Робити те, що вони не можуть і на що їм не вистачає людського ресурсу. Будемо з новачками, які до нас приходять, проводити вишколи. Це будуть робити інструктори із бойовим досвідом. Ще одне – є інформація про те, що багато біженців з зони АТО сьогодні втікають до Львова. Купують тут квартири. Будемо зокрема за ними спостерігати.
  • Розкажи про себе. Про сім’ю. Як рідні сприйняли, що ти два роки тому пішов на війну добровольцем?

 Сам я з Червонограда. Там народився, там і живу. Разом з дружиною виховуємо трьох дітей. За професією я – столяр-будівельник. Однак трохи попрацювавши, зрозумів, що це не моє. Тоді й почав займатись бізнесом. Нас було три чоловіка і ми зайнялися виготовленням виробів із мармурового бетону. Бізнес був успішним. Однак почався Майдан… І почався зовсім новий етап в моєму житті. Досі окремі члени родини питають, що я роблю в УДА. У мене відповідь просто. В кожного є родина, є домівка. Але, якщо її не боронити, то москалі доберуться і до нас. Так от, я тим, хто мене не розуміє, пропоную поїхати зі мною на Схід і подивитись, що робить там окупант.

IMG_20150802_153044

 

 

 

 

 

 

 

About dobrovoltsi

Bitcoin transaction accelerator