Home / Новини / ІЛОВАЙСЬКИЙ КОТЕЛ: вторгнення російських військ та зрада українського командування

ІЛОВАЙСЬКИЙ КОТЕЛ: вторгнення російських військ та зрада українського командування

Після Революції гідності на Майдані та втечі Януковича війська Російської Федерації вторглися в Крим. З кінця лютого до початку березня 2014 року кремлівські окупанти блискавично блокували військові частини, а українські міліція, СБУ та армія ніяк не відреагували на присутність «зелених чоловічків» і отримали наказ не відповідати на провокації на півострові. У результаті вже 16 березня Росія провела псевдо референдум про приєднання Криму до складу РФ. Такий ж сценарій згодом Путін спробував здійснити у Донецькій та Луганській областях, створивши так звані ДНР та ЛНР

У той час, коли армія безсила, а верхівка України демонструвала брак волі, в державі почав зароджуватися добровольчий рух, який згодом стане феноменом в історії країни. Добровольці беруть в руки зброю і самі звільняють окремі райони Донецької та Луганської області від сепаратистів.

У червні 2014 року українська влада вирішує оголосити перемир’я з російськими найманцями.

Президент вимушений, оскільки представники батальйону «Донбас» вимагають офіційно відправити їх на схід, заявити про закінчення перемир’я і у липні розпочинається звільнення наших територій. Хлопці входять у Червоний Лиман,  Слов’янськ, Бахмут, Лисичанськ, Попасну.

Логічним кроком є переможний наступ на Іловайськ. Усі розуміють, що саме там знаходиться великий залізничний вузол, перекривши, який бойовики будуть відрізані від постачання боєприпасів та іншого забезпечення,  а сам Донецьк виявиться у кільці українських військових. Питання перемоги — декілька днів.

Перший штурм Іловайська був проведений 10 серпня, в операції були задіяні  батальйони «Донбас», «Азов», «Шахтарськ». На допомогу прийшло декілька десятків бійців «Правого Сектора». Українські сили мали зайти в місто та зачистити його від окупантів, проте сил виявилось не достатньо і батальйони відступили.

Далі завдання по штурму Іловайська поклали на  АТО та батальйони «Донбас», «Азов», «Шахтарськ», «Дніпро1». Підрозділи ЗСУ мали забезпечити підтримку бронетехнікою і артилерією. Однак, виявилося, що на вихідні позиції з’явилися лише «Донбас» та «Дніпро 1». Також, наступ підтримала зведена рота 51 бригади та ротно-тактична група 17 танкової бригади, яка щойно прибула на фронт.

Батальйон «Кривбас» обороняв опорні пункти , бійці «Донбасу» зайшли в місто через село Грабське та зайняли половину населеного пункту, закріпившись у будівлі школи. На підтримку прибули батальйони МВС «Херсон» та «Івано-Франківськ», «Миротворець» та «Світязь» у складі декількох десятків чоловік. Вони чекали подальших наказів від командування, утримуючи місто зі стрілецькою зброєю в руках. У них закінчувались набої.

З 19 по 23 серпня українські підрозділи дивом утримували позиції, але допомога так і не надійшла. Команди відступати також не було. 23 серпня підтвердилися дані  української розвідки про вторгнення російських військ в Україну. Та у Генеральному штабі на цю інформацію чомусь не відреагували.  Причому, про загрозу оточення російськими військами Іловайська кричали вже навіть журналісти.

24 серпня ворог ліквідував «сектор Д» під командуванням генерала Литвина, який залишив позиції, що дозволило російським танкам увійти в Україну. Похідною колоною, не зустрічаючи жодного спротиву, вони попрямували до Іловайська і дуже швидко оточили місто.

В той час у столиці тривала підготовка до військового параду, там обіцяли, що як тільки він закінчиться, то одразу ж на фронт надійде допомога. Офіційно ж адміністрація Президента і Генеральний штаб мовчали. 27 серпня під Адміністрацією Президента родичі оточених в Іловайську бійців вимагали від Президента прийняти рішення про надання оточеним військовим допомоги. Днем пізніше відбувся мітинг під Генеральним Штабом з вимогою негайного втручання і недопущення створення котла.

Командувач Штабу Віктор Муженко проводить перемовини з військовою верхівкою РФ. Домовляється про зелений коридор та повідомляє росіянам про маршрут виходу українських військових. На той момент Іловайськ було оточено потрійним кільцем російської окупаційної армії. Допомога з нашого боку так і не надійшла.

Зі слів учасника подій: «Спершу до позицій підійшли військові без розпізнавальних знаків. Генеральний штаб дав вказівку пропустити їх. Військові виявилися псковською дивізією. Усіх українських бійців, які перебували на позиції, взяли в полон».

29 серпня зелений коридор з українських військових та добровольчих підрозділів  нещадно розстрілюється армією РФ. Співвідношення сил було нерівноправним: військо ворога налічувало від трьох до чотирьох тисяч солдатів та офіцерів. У результаті наших бійців знищили, ніби у жахливому тирі, адже важке озброєння українських військ було відведено згідно домовленостей на безпечну відстань . Прикриття не було. Медикаментів було мало, на усіх не вистачало. Зелений коридор перетворився на пекло…

Лише за офіційними даними в Іловайському котлі загинули 366 бійців, 429 військових було поранено, близько 300 потрапили у полон, 158 пропали безвісти. Для порівняння: кількість співробітників СБУ у 2014 році складала 25000 осіб, збройних сил 150 000, міліції 200 000 .

Насторожує одне — після повного оточення Іловайська російськими військами українські військові аналітики та бійці розглядали декілька варіантів подальших дій: відправка туди підкріплення, оборони міста, прорив нашими силами тих позицій, які були погано укріплені і оборонялися лише сепаратистами, без кадрових російських військових. Проте була дана команда, яка взагалі суперечила здоровому глузду — виходити на позиції російських військових по обумовленому маршруту, що був узгоджений Генеральними штабами України та Росії.

5 вересня пройшли Мінські перемовини, у  яких Україна прийняла всі вимоги Путіна.

До 30 вересня російські окупаційні війська захопили вдвічі більше територій.

Пройшло чотири роки і Віктор Муженко підвищений до генерала армії. Петро Порошенко досі керує Україною. Справу по Іловайську так і не передали до суду.

Ніхто не покараний.

Російська влада та українські зрадники думали поставити армію та добровольців на коліна, проте навіть без набоїв українські воїни не залишили позицій, а Росія так і не змогла просунутися вглиб нашої країни.

Сказати, що Україна була не готовою до нападу буде не правдою, адже напередодні Іловайського вже був Ізваринський котел, де з російської сторони вівся шквальний обстріл з ракетної і ствольної артилерії. У 2015 році у Дебальцево знову довірлива обіцянкам ворога українська влада повірила у зелений коридор Росії.

Ви часто питаєте коли закінчиться війна?

З цією владою — ніколи!

«Об’єднання добровольців» схиляє голови перед мужніми бійцями, які полягли за Україну, але зуміли вберегти її.

Ваш Героїзм зламав Путіна і українських зрадників. Вічна Вам пам’ять!

About dobrovoltsi